Депортація кримських татар – геноцид, який має бути визнаний світом. Чому це важливо?

На світанку 18 травня 1944 року розпочалася депортація кримськотатарського народу з Криму. Радянська влада звинуватила весь народ у зраді та співпраці з нацистами і наказала виселити його з Кримського півострова. Майже за три доби з Криму вивезли близько 200 тисяч людей. В Україні та деяких інших країнах світу ці дії радянського режиму визнані геноцидом кримськотатарського народу.

До чого призвела депортація 1944 року, як вона вплинула на долю всього народу, наскільки важливим є міжнародне визнання депортації як геноциду та в чому можна порівняти політику СРСР і сучасну політику Росії щодо кримських татар в анексованому Криму? Про це ведуча Радіо Крим.Реалії Олена Бадюк говорила з кримською історикинею Гульнарою Абдулаєвою та депутаткою Верховної Ради України Тамілою Ташевою.

13 травня 1944 року армія нацистської Німеччини відступила з Криму і півострів перейшов під контроль радянської влади. За наказом із Москви бійці НКВС зігнали до залізничних вагонів майже все кримськотатарське населення, яке залишалося на Кримському півострові, і відправили його в бік республік Середньої Азії. Як пише Український інститут національної пам'яті, хоча приблизно 15% кримськотатарських чоловіків воювали на боці Червоної армії, радянський режим все одно звинуватив народ у державній зраді.

Більшість вивезених потрапили до Узбекистану та в сусідні з ним райони Казахстану і Таджикистану. Вони опинилися у так званих спецпоселеннях із жорстким комендантським режимом, які, швидше, нагадували трудові табори. Діти переселенців могли здобувати освіту російською або узбецькою мовами, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою, а з Великої радянської енциклопедії видалили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вказувати у паспорті. Заборона на повернення кримським татарам до Криму діяла аж до 1989 року.

Серед причин депортації, зокрема, зазначили в Інституті національної пам'яті, дослідники називають історично тісні зв'язки кримських татар із Туреччиною, яку СРСР вважав своїм потенційним суперником, а Крим – стратегічним плацдармом у разі конфлікту з цією країною.

Цю версію не підтримує кримська історикиня Гульнара Абдулаєва. Туреччина, зрештою, приєдналася до антигітлерівської коаліції, і причина депортації була в іншому, впевнена Абдулаєва.

«Потрібно було просто очистити півострів від корінного народу, показати тут зовсім іншу історію, бо такі моменти вже були. Тобто радянський уряд ще до Другої світової війни готувався реалізувати програму «Крим без кримських татар». Можливо, це збіглося з початком воєнних дій між СРСР і Німеччиною. Отже, операція з депортації готувалася кілька років» – зазначила історикиня.

Гульнара Абдулаєва

Секретний наказ НКВС від 13 квітня 1944 року щодо заходів з очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів було підписано навесні 1944 року. Вказана в документі причина – «співпраця з німецькими окупантами» – була лише формальним приводом, упевнена Гульнара Абдулаєва.

Наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії та народного комісара державної безпеки Всеволода Меркулова «Про заходи з очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів»

«Чому вони хотіли позбутися саме кримських татар? Це залишається питанням, яке ще належить вивчати майбутнім історикам. Вони хотіли зробити з Криму своєрідну Російську Швейцарію чи якийсь інший регіон, де не було б саме тих кримських татар, які їм завжди заважали ще з 1783 року, коли відбулася перша окупація Кримського півострова», – каже Гульнара Абдулаєва.

Постанова Державного Комітету Оборони № 5859сс «Про кримських татар», в якій було висунуто офіційне звинувачення кримськотатарського народу в масовому дезертирстві та колабораціонізмі

Підконтрольна Росії влада Криму називає дату 18 травня Днем пам'яті жертв депортації народів Криму, маючи на увазі кримських татар, греків, болгар, вірмен, італійців та німців, які на той час жили на Кримському півострові.

Мітинг у День пам'яті жертв депортації кримських татар у Сімферополі, 18 травня 1998 року

Таке трактування некоректне, впевнена Гульнара Абдулаєва. Німців депортували у 1941 році, італійців – у 1942, вірмен, болгар і греків – влітку 1944 року. При цьому їхня депортація не була поголовною, зазначає історикиня.

«Наприклад, у греків і вірмен депортували переважно чоловіче населення, а жінки залишалися. Хтось, звісно, із жінок також поїхав зі своїми чоловіками, але це було не тотально. Тобто людей з корінням просто не виривали і не вивозили цілим народом, як це сталося саме з кримськими татарами» – розповіла Гульнара Абдулаєва.

Лише в перший рік у засланні загинуло 46,2% від усього народу, розповідає історикиня. І до цієї статистики не входять кримські татари, які загинули на фронті. Тому те, що трапилося з корінним народом Криму, – геноцид, упевнена вона.

«Майже половина загинула, і це лише приблизні цифри. Хтось їх занижує, хтось каже, що половина не може бути. Але ні, дійсно, дуже багато хто вивчав цей момент, а це люди з Національного руху кримських татар, які вели довгі роки листування, звірялися з документами, все ретельно перевіряли. Так, майже половина загинула, і це говорить про те, що це був справжній геноцид. Тобто це було буквальне фізичне знищення цілого народу, і тому це має певні ознаки геноциду», – розповіла Гульнара Абдулаєва.

14 травня цього року Верховна Рада України ухвалила постанову та закликала уряди і парламенти іноземних держав, міжнародні організації та парламентські асамблеї вшанувати пам'ять жертв геноциду кримськотатарського народу і визнати депортацію 1944 року актом геноциду.

Робота з іноземними державами щодо визнання депортації кримських татар геноцидом велася на «Кримській платформі» та активізувалася минулого року, в рік 80-річчя цієї трагедії, каже народна депутатка України Таміла Ташева.

«Безумовно, низка держав дуже добре обізнана, наші партнери дуже добре обізнані про ситуацію в Криму та про цю трагічну сторінку нашої історії. Частина держав, наприклад, країн Глобального Півдня – це Східна Азія, Латинська Америка, Африканський континент – далеко не всі знають про ці трагічні сторінки, але, власне, ми намагаємося навіть про це їм розповідати», – зазначила Таміла Ташева.

Таміла Ташева

«Я зараз перебуваю на заходах у Швейцарії. У нашій групі є представники Мозамбіку, Шрі-Ланки, Лівії, і їм ми, власне, в ці дні теж розповідаємо про депортацію кримських татар, про те, що це не має повторитися, тому що тема нашої зустрічі – це перехідне правосуддя і те, яким чином ми маємо справлятися та взагалі працювати з минулим. Тобто який досвід минулого не повинен повторитися та які реформи мають бути проведені, що потрібно робити на рівні меморіалізації», – додала Ташева.

Трагічні наслідки досі позначаються на кожному представнику корінного народу Криму, каже Ташева. У XVIII сторіччі населення півострова на 95% складалося з кримських татар. 1944 року – зменшилося до нуля.

Після російської анексії Криму практика витіснення кримських татар продовжилася Росією.

«І, звісно, те, що кримські татари зараз у Криму не мають свого представництва, якщо говорити про представництво державних органів, окупаційних адміністрацій – це присутність певних маргінальних осіб, але мова не про це. Тобто вони не мають можливості вільного функціонування кримськотатарської мови. Безперечно, депортація торкнулася кожного кримського татарина, незалежно від того, коли ця людина народилася, померла чи ще народиться», – зазначила Таміла Ташева.

Гелікоптери над жалобним мітингом у Сімферополі, 18 травня 2014 року

Україна депортацію кримських татар актом геноциду визнала у 2015 році. У 2019 році – Литва та Латвія. Канада – 2022 року. У 2024 році – Польща, Естонія та Чехія.

Фотовиставка «Обличчя депортації», Київ, 2019 рік

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.